Тема 12  ПРАВОВІ ОСНОВИ СТРАХУВАННЯ

План

Поняття і функції страхування

2.    Основні галузі і види страхування

3.    Організація страхування в Україні і відносини, що регулюються в ньому фінансовим правом

Мета заняття: визначити структуру, сутність правового регулювання страхування.

 

 1. Поняття і функції страхування

Страхування є системою особливих грошових відносин, що займають проміжну ланку між фінансовими і кредитними відноси­нами. Кошти, мобілізовані шляхом страхування, утворюють особ­ливі фонди цільового призначення — страхові фонди.

Відомі різні форми організації страхових фондів. Найдревніша і водночас найпростіша з них полягає в тому, що стра­ховий фонд утворюється в межах окремо взятого господар­ства чи підприємства. Ця форма називається самостраху­вання.

Самострахування — децентралізована форма організації страхового фонду. Такий фонд утворюється господарюючим суб'єктом лише за рахунок власних ресурсів і тільки для осо­бистих потреб. При цьому завдана непередбачена шкода не компенсується, а тільки рівномірно розподіляється на весь період часу утворення страхового фонду.

Значно пізніше з'явилась інша форма страхового фонду — централізована. Такий фонд є єдиним для певного кола суб'єктів господарювання. Він утворюється в централізова­ному порядку з централізованих ресурсів (загальнодержав­них, регіональних та місцевих), а не на основі страхових внесків відповідних господарств. Шкода, що відшкодовується з цього фонду, не лягає на той самий суб'єкт господарюван­ня, де вона мала місце.

Ці дві форми страхування і зараз мають місце в Україні, проте вони не дуже поширені, оскільки за ефективністю значно поступаються третій формі організації страхових фондів — централізованому страхуванню за рахунок децент­ралізованих джерел. Суть цієї форми полягає в тому, що в ній страховий фонд централізується в спеціальних страхо­вих організаціях, проте утворюється він в децентралізовано­му порядку, шляхом збору спеціальних внесків в цей фонд від суб'єктів господарювання — юридичних та фізичних осіб. Ця форма організації страхового фонду і є страхуванням у його найбільш розвинутому, сучасному виді.

Страхування ще можна визначити як форму організації цен­тралізованого (в певному масштабі) страхового фонду за ра­хунок децентралізованих джерел (страхових внесків страху­вання). Це визначення охоплює всі види страхування — доб­ровільне і обов'язкове, договірне і недоговірне.

Основними суб'єктами страхування є:

— страховики — юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми, які мають державний дозвіл (ліцензію) на здійснення страхових операцій, відають утворенням і витра­чанням коштів страхового фонду. Страховиками можуть виступати державні страхові організації, акціонерні страхові товариства, товариства взаємного страхування і перестраху­вання. В умовах ринкового господарства найпоширеніши­ми є страхові компанії у формі акціонерних товариств або спільних підприємств. Концентрація капіталу на акціонерній основі забезпечує фінансову незалежність страхових органі­зацій;

— страхувальники — юридичні і фізичні особи, що мають страховий інтерес і вступають у відносини зі страховиками за приписом закону, іншого нормативного акта або на підставі двосторонньої угоди у формі договору страхування. На підтвердження укладеного договору страхування страхо­вик видає страхувальнику страхове свідоцтво (поліс), в яко­му містяться правила страхування, перелік страхових ризиків, розмір страхової суми і страхової премії (внеску), порядок зміни і припинення договору та інші умови, що регулюють відносини сторін.

Суспільна сутність і призначення страхування найяскра­віше та найповніше проявляються у його функціях. Найваж­ливішими серед них є відновлювальна, попереджувальна, ощад­на та контрольна функції.

Основною функцією страхування є відшкодування збитків від страхових випадків, відновлення продуктивних сил чи добробуту страхувальника (страхувальників).

Попереджувальна функція страхування спрямована на фінан­сування за рахунок частини коштів страхового фонду заходів по зменшенню страхового ризику. В страхуванні жит­тя категорія страхування найбільшою мірою наближається до категорії кредиту при нагромадженні у відповідності з договорами страхування на доживання обумовлених страхо­вих сум. Збереження грошових сум за допомогою страху­вання на доживання пов'язане з потребою в страховому за­хисті досягнутого сімейного добробуту. Тим самим страху­вання має і ощадну функцію.

Контрольна функція страхування полягає в суворо цільо­вому формуванні коштів страхового фонду. Дана функція випливає з усіх вищевказаних специфічних функцій і про­являється одночасно з ними в конкретних страхових відно­синах, в умовах страхування. У відповідності з контрольною функцією на підставі нормативних документів здійснюється фінансовий страховий контроль за правильним проведен­ням страхувальних операцій.

2. Основні галузі і види страхування

Враховуючи різноманітність об'єктів, що підлягають стра­хуванню, відмінності в обсязі страхової відповідальності і категоріях страхувальників, всю сукупність відносин стра­хування можна поділити на п'ять наступних галузей: май­нове страхування, соціальне страхування, особисте страху­вання, страхування відповідальності, страхування підприєм­ницьких ризиків.

Об'єктами майнового страхування є матеріальні цінності; соціального страхування — рівень добробуту громадян; осо­бистого страхування — життя, працездатність і здоров'я гро­мадян. Об'єктами страхування відповідальності виступають обов'язки страхувальників виконувати договірні умови по поставках продукції, погашенню заборгованості кредиторам або відшкодуванню матеріальної чи іншої шкоди у випадку її нанесення іншою особою. Наприклад, якщо у випадку аварії власник транспортного засобу завдав шкоди майну і здоров'ю іншої особи, то в силу чинного законодавства про відшкодування шкоди він зобов'язаний сплатити відповідні витрати особі, що зазнала шкоди. При страхуванні відпові­дальності відшкодування шкоди здійснює страхова організація. Такий же порядок чинний і при страхуванні відпові­дальності по погашенню заборгованості. Об'єктом страху­вання підприємницьких ризиків є ризик неодержання при­бутку чи настання збитків.

В залежності від форм власності і категорій страхуваль­ників майнове страхування поділяється на декілька підгалу-зей: страхування майна державних підприємств; страхуван­ня майна колективних сільськогосподарських підприємств, радгоспів і орендарів; страхування майна кооперативних і громадських організацій; страхування майна громадян.

Соціальне страхування включає в себе страхування соці­альної допомоги, страхування пенсій, страхування пільг; осо­бисте страхування — страхування життя та страхування від нещасних випадків.

При страхуванні відповідальності підгалузями є: страхування заборгованості і страхування на випадок відшкодування шкоди.

Підгалузями страхування підприємницьких ризиків є різні сфери комерційної діяльності: виробнича, брокерська, мак­лерська, банківська, біржова та інша діяльність по одержан­ню доходів чи прибутку.

Зметаю безпосередньої організації страхових відносин підга-лузі поділяються на види страхування. Конкретними видами майнового страхування є, наприклад, страхування будівель, тварин, домашнього майна, транспортних засобів, врожаю сільськогосподарських культур тощо.

Видами соціального страхування є: страхування пенсій за віком, по інвалідності, на випадок втрати годувальника; стра­хування конкретних видів допомоги серед різних соціаль­них верств населення.

Видами особистого страхування є: змішане страхування життя; страхування на випадок смерті чи втрати працездат­ності; страхування дітей; страхування додаткової пенсії; стра­хування від нещасних випадків; індивідуальне страхування і т.д.

Видами страхування відповідальності є: страхування непо-гашення кредиту чи іншої заборгованості; страхування ци­вільної відповідальності власників джерел підвищеної не­безпеки, наприклад транспортних засобів; страхування цивільної відповідальності на випадок завдання шкоди в про­цесі господарської діяльності і т.д.

. Перестраховування — це система економічних відносин, при яких страховик части­ну відповідальності по взятих на себе ризиках передає іншим страховикам з метою утворення збалансованого страхового порт­феля (фактичного числа укладених угод), забезпечення фінансо­вої стабільності і рентабельності страхових операцій. Договір перестраховування укладають дві сторони: страхове товариство, яке передає ризик, і страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність, — перестрахувальник.

Система перестраховування робить можливим приймати для страхування практично будь-який ризик. Головна функ­ція перестраховування полягає в зменшенні ризику страху­вальника шляхом компенсації коливань у розмірах страхо­вих виплат, що неодмінно виникають і можуть підірвати фінансове благополуччя страховика. Перестраховування доз­воляє компаніям з невеликим страховим портфелем та влас­ним капіталом укладати страхові угоди на великі страхові суми з широким обсягом відповідальності, зменшує потребу у створенні запасних страхових фондів. Крім цього, система перестраховування надає страховику різноманітні послуги по здійсненню страхувальної справи, сприяє кооперації та співробітництву в страховій діяльності.

За методами здійснення страхування поділяється на обо­в'язкове та добровільне.

Суспільство в особі держави встановлює обов'язкове стра­хування, тобто обов'язковість внесення відповідним колом страховиків фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріальної шкоди чи надання грошової допомоги стосується інтересів не лише конкретної особи, що постраждала, але й суспільних інтересів. Інакше кажучи, обоє 'язкова форма страхування поширюється на пріоритетні об'єкти страхового захисту. Тому соціальне страхування, страхування майна сільськогосподарських підприємств, стра­хування будівель і деяких тварин у громадян, страхування пасажирів та страхування окремих категорій службовців в Україні є обов'язковим.

В інших країнах обов'язкова форма поширена на страху­вання цивільної відповідальності власників транспортних засобів, страхування воєнних ризиків та деякі інші види стра­хування.

Обов'язкове страхування здійснюється в силу вимог за­кону чи іншого нормативного акта. Страхова відпові­дальність в цьому випадку наступає автоматично, з момен­ту появи об'єкта страхування. Обов'язкове страхування не обмежується будь-яким періодом та діє до тих пір, поки існує страхувальник. Сфера обов'язкового страхування роз­рахована на визначене коло страхувальників та має вста­новлені нормативними актами межі і форми страхового захисту.

Метою обов'язкового страхування є підвищення соціаль­ної захищеності окремих категорій громадян, посилення стабільності в економіці завдяки раціональному викорис­танню страхових фондів, розширення кола страхувальників і помітне зниження на підставі цього страхових платежів.

 3. Організація страхування в Україні і відносини, що регулюються в ньому фінансовим правом

Виділення страхування в самостійний елемент ринкової інфраструктури в теоретичному плані зумовило необхідність реорганізації страхової справи на практиці, створення само­стійної страхової системи, як елемента ринкової структури, не пов'язаної організаційно ні з якими іншими економічни­ми інститутами.

Початок цього процесу було покладено 16 жовтня 1991 р., коли Кабінет Міністрів України своєю постановою за №272 ліквідував Держстрах України і утворив на його базі Україн­ську державну страхову комерційну організацію, реоргані­зовану пізніше в акціонерне товариство відкритого типу — Національну акціонерну страхову компанію “Оранта” (НАСК “Оранта”). 14 червня 1994 р. розпорядженням уряду Украї­ни на базі п'яти регіональних дирекцій НАСК “Оранта”: Кримської, Донецької, Дніпропетровської, Запорізької і Луганської — були утворені самостійні акціонерні товарист­ва страховиків.

Постановою Кабінету Міністрів України №743 від 17 ве­ресня 1993 р. було утворено Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю та його органи на місцях, а також за­тверджено Положення про цей комітет. Згідно з цим Поло­женням на Комітет у справах нагляду за страховою діяльніс­тю та його органи на місцях покладені функції державного нагляду і контролю за ринком страхових послуг в Україні. Комітет здійснює єдиний державний реєстр страховиків (пе­рестрахувальників), видає ліцензії на зайняття страховою діяльністю, здійснює контроль за платоспроможністю стра­ховиків, встановлює правила формування, розміщення і об­ліку страхових резервів. На Комітет покладена розробка нор­мативних і методичних документів з питань страхової діяль­ності, узагальнення практики страхової діяльності, органі­зація підвищення кваліфікації кадрів страхових організацій.

В галузі страхування виникає ряд специфічних фінансово-правових відносин. Так, у цій сфері страхування нормами фінансового права регулюються відносини між:

— всіма страховиками і державою в особі Кабінету Міністрів України з приводу встановлення розмірів страхових тарифів і страхових сум. Зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України “Про вдосконалення механізму державного регу­лювання тарифів у сфері страхування” встановлено, що роз­рахунки тарифів у сфері обов'язкового страхування здійсню­ються за допомогою нормативу витрат на ведення страхової справи як складової частини тарифів. Страховий тариф — це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за ви­значений період страхування. Межі нормативів на ведення страхової справи встановлені в наступних розмірах: по обо­в'язковому державному страхуванню — 6 процентів тарифу;

по обов'язковому особистому страхуванню — 15 процентів тарифу; по обов'язковому страхуванню майна і відповідаль­ності — 20 процентів тарифу.

Конкретні розміри страхових сум і страхових тарифів вста­новлюються окремими нормативними актами по страху­ванню.

— Національною акціонерною страховою компанією (НАСК) “Оранта”, з одного боку, і Верховною Радою України, Проку­ратурою України, Митним комітетом України, Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Головним Управлінням казначейства України, Головним Кон­трольно-ревізійним управлінням України (з кожним окремо) — з іншого боку, з приводу обов'язкового особистого держав­ного страхування їх працівників і службовців;

— НАСК “Оранта” і Міністерством фінансів України з приводу встановлення розмірів страхових платежів обов'яз­кового особистого державного страхування працівників про­куратури, митних органів, військовослужбовців і військово­зобов'язаних, призваних на збори осіб рядового, начальниць­кого складу та вільнонайманих осіб органів і підрозділів внутрішніх справ України, посадових осіб Державної конт­рольно-ревізійної служби в Україні, Державної казначейсь­кої служби в Україні, а також народних депутатів України.

В останньому та передостанньому випадках фінансово-правові відносини виникають на підставі постанови Кабіне­ту Міністрів України № 206 від 22 березня 1995 р. про зміни та доповнення в попередніх рішеннях уряду з питань дер­жавного страхування.

Інші відносини в галузі страхування регулюються норма­ми цілої низки інших галузей права, насамперед цивільного права, тому страхування як юридичний інститут вивчається не лише у фінансовому праві.

Питаняя для осмислення:

1.Поняття і функції страхування

2.Основними суб'єктами страхування

3.Основні галузі і види страхування

4.За методами здійснення страхування

5. Організація страхування в Україні і відносини, що регулюються в ньому фінансовим правом